За даними перепису Донбасу за січень-лютий 1923 р., по Таганрозькому окрузі українського населення було 77%, російського – 18%, інших національностей – 5%.
Порівняння цих даних із даними Всеросійського перепису за 1897 р. показує, що за період у 26 років (1897-1923 рр.) українське населення зросло на 24 %, інших національностей — на 4 %, а російське населення зменшилося на 28 %.
Отже, і, незважаючи на те, що протягом цього 26-річного періоду Таганрозький округ був штучно відокремлений Царським урядом від Катеринославщини (України) та приєднаний до колишньої Області Війська Донського, Таганрозький округ тяжів до України, а не до Росії, і відбувалася природна , всупереч урядовим заходам, українізація Таганрозького округу
Історично — Таганрог лише деяких станицях заселявся російськими козаками; корінним населенням є нащадки запорозьких козаків.
Починаючи з періоду заселення Таганрозького округу, він завжди входив до складу України (спочатку — Новоросійського генерал-губернаторства, а потім Катеринославської губернії) і лише з 1887 р. і до революції був у складі Області Війська Донського.
Місцеве населення, оскільки воно було опитане і всюди висловлювалося за нероз’єднання Таганрозького округу з Донбасом (так, наприклад, у гірському Таганрозі, в Радянській волості прикордонній з Південним Сходом тощо)
Наслідки приєднання Таганрозького округу в 1887 р. до Області Війська Донського були в усіх відношеннях негативними.
Між іншим виробничо-промислова діяльність Таганрога, його порту та округу стала падати за рахунок підняття штучними заходами (наприклад, пільговими тарифами) Ростова-на-Дону та його округу – і лише з поверненням Таганрога до України його становище почало відновлюватися, так, наприклад, кошти, які могли витрачатися на поглиблення Таганрозького морського порту, віддаленого від морського рейду всього на 12 ст., витрачалися на Ростовський річковий порт, що віддалявся від рейду на 112 верст.
Наразі немає підстав повторювати сумний досвід Царського уряду, який відокремив Таганрозький округ від України.
Таганрозький порт, не будучи досі поглиблений, з метою експорту користувався за допомогою каботажних суден Таганрозьким морським рейдом, оскільки морські судна, що глибоко сидять, не можуть входити в жодний з Північних портів Азовського моря. Користування цим рейдом із боку Ростовського річкового порту, Єйського порту та інших Азовських портів РРФСР абсолютно незалежно друг від друга. Немає потреби приєднувати Таганрог до РРФСР для користування портом РРФСР Таганрозьким рейдом, яким воно і нині користуються.
Незважаючи на заступництво, яке виявлялося Урядом Ростову, відсоток вантажів, що пройшли на Таганрозький рейд власне з Таганрозького округу та його порту за період, наприклад, часу 1901-1909 років. зріс із 17,5 % на 27 %.
Таганрог та його промисловість забезпечувалися та постачаються власною сировиною, одержуваною з України, а не з Південного Сходу.
У 1923р. Таганрозький шкіркомбінат 100% дуба, тобто. 858.000 пуд отримав з України; 93,57% шкірсировини, тобто. 196.365 пуд він отримав із України, лише 6,43 %, тобто. 13.500 пуд він отримав із Південного Сходу.
Зараз Металургійний завод отримує штрипси з Маріуполя і Юзівки, вугілля з Макіївки, тобто. лише з України.
У 1914 р. він отримував вугілля виключно з Донбасу, а сировину з Кривого Рогу (5511180 пуд.), Нікополя (642955 пуд.), з Південного Сходу ніякої сировини не виходило.
Маслонасіння не тільки ніколи не ввозилися до Таганрогу та його округу з Південного Сходу, але виключно вивозилися на Південний Схід, у Ростов-на-Дону, Міллерово та Нахічівань.
Так само, як не ввозилося, але вивозилася на Південний Схід російська і цигейська шерсть.
Заводи та підприємства, які в довоєнний час були влаштовані та влаштовувалися іноземцями (вони й тепер мають на увазі відновити цю діяльність, наприклад, проект влаштування заводу з виробництва маргарину), були ними влаштовані саме в Таганрозі, а не в будь-якому пункті Південно- Сходу саме через особливо сприятливі умови Таганрозького порту, причому всі калькуляції стосовно як палива, так і сировини були обґрунтовані розрахунком на паливо Донбасу та на сировину місцеву та українську (ці дані легко можуть бути перевірені).
Таганрозькі враження 19.09.1924 р.
У поїзді місцевого сполучення Ростов-Таганрог говорять багато і голосно, а в розмові слова — УРСР, ВУЦИК…
На маленьких станціях, де поїзд коштує кілька хвилин, поштові скриньки прикрашені паралельно з російськими та українськими написами «Поштовий ящик для листів».
Проте, говорять російською. Української мови не чути, як у Харкові чи Полтаві. Це тому, що населення тут лише, за малим винятком, російське…
…Таганрог — офіційно окружне промислове місто та курорт -неофіційно, не взятий на облік курорпромом, але значиться у навколишнього робочого населення як місце літнього відпочинку та морських купань.
У місті – злоба дня – районування, приєднання до Південного Сходу. На страшно тихих спорожнілих заводах, де раніше кипіло виробниче життя, робітники, що вціліли від скорочення, сподіваються на зміни на краще… У цехах збираються купками робітники. Тема розмов одна – як перейдемо на Південний Схід, пустимо всі заводи на повний хід, вірять – Ростов допоможе. В омертвілих цехах … гарячково йде робота. Прибульці з Донбасу спішно знімають мотори, верстати, вантажать на платформи та відправляють до себе заводи. «Скоро і вас заберемо», — кажуть вони.
І стало тихо на головній, Ленінській, вулиці Таганрога… на ній багато забитих і порожніх приміщень.
Тихий Таганрог, що вмирає, треба оживити.
«Радянський Південь», автор Ю.Муромцев
